Любов - це одна з найголовніших людських потреб. Кожному з нас, незалежно від віку, необхідно, щоб його любили, розуміли, визнавали, поважали. А дитина без любові не може нормально розвиватися. І те, як вона буде сприймати себе протягом життя, її взаємини з іншими людьми, самооцінка, багато в чому залежать від того, наскільки була задоволена її потреба в любові в дитинстві.

 Чому так важлива батьківська любов? Маленька дитина ще нічого не знає про себе, вона бачить і сприймає себе такою, якою її бачать близькі. У три роки малюк вперше виділяє своє «Я», і кожним своїм зверненням до нього - словом, інтонацією, жестом, поглядом, навіть мовчанням - ми повідомляємо щось нове. Від повторюваних знаків схвалення, любові та прийняття у дитини складається відчуття «я хороша», а від осуду, невдоволення, критики - «зі мною щось не так», «я погана». Покарання сприймає, як повідомлення «ти поганий!», критику - «ти не можеш!», неувагу - «мені до тебе немає діла, ти мені не потрібен» або навіть «я тебе не люблю». Піклуючись про безпеку дитини, її виховання, успіхи в навчанні, про те, щоб вона виросла щасливою людиною, батькам необхідно віддавати собі звіт, ЩО і ЯК вони говорять. І чим молодша дитина, тим сильніший вплив інформації, яку вона отримує від дорослих, тому що маленькі діти все розуміють буквально, і тон, яким вимовлені слова, для них часто важливіший змісту.

 Діти підраховують і помічають будь-які прояви нашої любові, уваги і дуже цінують їх. Вони весь час порівнюють: «тато подарував квіточку - мама зраділа, я подарував - зраділа менше. Тата мама любить більше за мене», «бабуся розлила чай, мама сказала - нічого, зараз витру, а я розлив - мене вилаяли, обізвали тюхтієм». Дітям життєво необхідні зовнішні сигнали любові, її демонстрація. Позитивне ставлення до себе, самоприйняття - це основа психологічного здоров'я людини, тому дитина постійно шукає нашої любові, бореться за неї, шукає підтвердження тому, що вона хороша і кохана. І цих свідчень не може бути багато.

 Не шкодуйте часу говорити більше теплих слів: «мені добре з тобою», «я рада тебе бачити», «я за тобою скучила», «як добре, що ти у нас є», «я так рада, що ми проведемо цей день разом». Не забувайте і обійняти, приголубити, доторкнутися. Американський сімейний психотерапевт Вірджинія Сатир рекомендувала обіймати дитину кілька разів на день, кажучи, що чотири обійми необхідні кожній людині просто для виживання, а для гарного самопочуття потрібно не менше восьми обіймів на день. У дітей є потреба підзаряджатися нашою любов'ю: трирічний малюк просто часто повертається до мами, притискається до її колін, залазить на руки і йде далі грати, досліджувати світ. Йому не страшно і спокійно, тому що впевнений: мама тут, недалеко, вона любить його і може захистити.

 Потрібно бути також дуже уважними у використанні таких виховних засобів (а для деяких, на жаль, мало не єдиних), як нагорода і покарання. Виховання - це не дресура, і батьки існують не для того, щоб виробляти умовні рефлекси. Перш ніж виховувати, критикувати або карати за вчинки, які нам не подобаються, потрібно навчитися безумовного прийняття дитини. Коли мама каже дочці: «якщо ти будеш хорошою дівчинкою, я буду тебе любити», то це умова. Але любов - це не товарно-грошові відносини. Для психологічного благополуччя необхідна впевненість, що наша любов не оціночна і не залежить від якихось умов. Ми любимо не за щось, а просто тому, що дитина є. Тільки коли такий тил, така впевненість, що вона любима, хороша, тільки тоді може повноцінно розвиватися, сміливо пізнавати світ, знайомитися з новими людьми і освоювати нові навики. Впевненість у любові, її присутність у житті, відчуття захищеності набагато більш важливі для малюка, ніж, наприклад, нові іграшки чи гарний одяг.

 Критику та зауваження діти найчастіше сприймають, як послання: «я поганий, мене не люблять». Іноді навіть самі вдумливі батьки не помічають явної шкоди у своїх словах для маленької людини. Як же навчити, якщо не вказувати на помилки, не критикувати? А робити це потрібно з особливою обережністю. По-перше, не варто помічати кожну помилку. Якщо вам скажуть: «ти не так пензлик тримаєш, лист потрібно перевернути, стілець ближче постав, струси воду - капає, сонце такого кольору не буває», ви ще можете що-небудь намалювати? По-друге, помилку краще обговорити не в той момент, коли дитина захоплена справою, а потім у спокійній обстановці і в формі саме обговорення, а не категоричного осуду. І, нарешті, найголовніше - зауваження треба робити на тлі загального схвалення. Навіть у безпредметних каляках-маляках можна знайти красу і похвалити малюка, адже йому потрібен не критик, а розуміючий слухач і глядач.

 Навіть коли критика необхідна, важливо «оформити» її в позитивні, конструктивні слова. Це означає, що слід говорити про те, яку поведінку ви чекали, ніж лаяти за те, яка була насправді. У першому випадку дитина зрозуміє, як їй потрібно було вести себе. У другому - почує лише те, що зробила щось не так. Наприклад: «не малюй на підлозі!» можна замінити на: «будь ласка, малюй тільки на папері. Зараз потрібно витерти фарбу з підлоги». Ще дуже важливо не плутати поведінку дитини з її особистістю. Є велика різниця між: «ти не прибрала іграшки» і «ти - нечупара!»

 Що НЕ МОЖНА говорити:

 «Я тебе не люблю». Нічого крім страху і безвихідності ця фраза не викличе. Наслідок - замкнутість, невпевненість у своїх силах, формування заниженої самооцінки.

 «Якщо не будеш слухатися, я не буду тебе любити». Дитина починає сприймати любов тільки як нагороду за гарну поведінку, «ти - мені, я - тобі».

 «Ти залишишся один». Часто батьки, коли малюк не слухається, не хоче одягатися, кажуть, що вони підуть, а крихітка залишиться сама. Дитина сприймає це як: «я нікому не потрібний, мене не люблять».

 «Та кому ти потрібен». Буває, малюк когось боїться (скажімо, Бабу Ягу) та батьки говорять йому, що він нікому не потрібен, щоб заспокоїти. У підсвідомості може засісти думка про те, що він такий нецікавий, марний, поганий, дурний, що навіть йому на сніданок і то не потрібен.

 «Ти поганий». Якщо батьки часто говорять малюкові, що він шкідливий, жадібний, неслухняний, грязнуля, ледар, врешті-решт, він починає в це вірити і вести себе відповідно.

Слід критикувати не дитину, а її вчинки - не «ти поганий», а «ти погано вчинив», нехай малюк відчуває, що подія - це виняток, а він сам хороший, тому так робити більше не буде.

 «Ось Сашко - хороший хлопчик, а ти ледар». Порівняння дуже болісне, дiти починають відчувати ревнощі, сумніви в тому, що мама і тато насправді люблять її, а не того з ким порівнюють.

 «Роби що хочеш, мені все одно». Якщо дитина буде чути це часто, у неї сформується відчуття, що вона нікому не потрібна і не цікава. Як би ви не були зайняті, повинні приділяти увагу своїй дитині, якщо вона запитує вас про щось.

 «Я візьму собі іншу дитину». Дуже страшні слова - «я настільки поганий, що мене можуть навіть поміняти на іншого».

 «Ти мені не потрібен», «ти мені набрид», «ти мене замучив», «дістав», «iди з моїх очей», «щоб я тебе не бачила і не чула». Діти віком до шести років розуміють куди більше, ніж здається. Вся увага прикута до мами, і її голос ранить малюка прямо в серце, а він навіть не в змозі вам це пояснити.

Десять кроків, щоб стати кращими батьками

1. Любов є найважливішою потребою усіх дітей і однією з основних передумов позитивної поведінки дитини. Батьківська любов допомагає дитині формувати впевненість у собі, викликає почуття власної гідності.
2. Прислуховуйтесь до того, що говорить  дитина. Цікавтися тим, що вона робить і відчуває.
3. Всі взаємостосунки, в тому числі й ті, що будуються на любові й довірі, потребують певних обмежень. Батьки самі мають визначити ці обмеження для дітей. Пам’ятайте, що порушення дітьми будь-яких обмежень є для них природним процесом пізнання, і не варто це розцінювати як прояв неслухняності. Діти почуваються більш безпечно, коли батьки також дотримуються визначених ними обмежень.
4. Посмішка допомагає розрядити напружену ситуацію. Часом батьки бувають занадто серйозними. Це заважає їм сповна відчути радість батьківства. Вмійте побачити веселі моменти й дозволяйте собі посміхнутися при кожній нагоді.
5. Намагайтесь побачити світ очима Вашої дитини і зрозуміти її почуття. Пригадайте, як Ви почувалися, коли були дитиною, і яким незрозумілим здавався Вам світ дорослих, коли з Вами чинили несправедливо.
6. Хваліть і заохочуйте дитину. Хваліть її за хорошу поведінку.
7. Поважайте свою дитину так, як поважали б дорослого. Дозвольте дитині брати участь у прийнятті рішень, особливо тих, що стосуються її. Прислухайтеся до думки дитини. Якщо Ви змушені сказати дитині щось неприємне, подумайте, яким чином Ви сказали б це дорослому. Вибачайтеся, якщо вчинили неправильно по відношенню до дитини.
8. Плануйте розпорядок дня дитини. Маленькі діти почуватимуться більш безпечно, якщо дотримуватимуться чіткого розпорядку дня.
9. У кожній сім’ї є свої правила. Будьте послідовними при їх дотриманні,  намагайтеся виявляти певну гнучкість щодо дотримання цих правил маленькими дітьми. Діти можуть бути введені в оману, якщо одного дня правило виконується, а іншого – відміняється.
10. Не забувайте про власні потреби! Коли батьківство починає надто нагадувати важку працю, і Ви відчуваєте, що Вам бракує терпіння, приділіть трохи часу лише собі. Робіть те, що приносить Вам задоволення. Якщо Ви розумієте, що втрачаєте контроль над собою і можете накричати на дитину, образити, принизити чи вдарити її, залиште дитину на декілька хвилин, порахуйте до десяти і заспокойтеся.